Школа в умовах війни: поради психолога батькам та вчителям

Мета навчання під час війни – не лише засвоєння нових знань, а й психологічна підтримка, спілкування, перемикання уваги дітей. 

• Жодних негативних оцінок, обліку відвідування, об’ємних домашніх завдань тощо – навчання повинно стати допомогою дитині, а не черговим стресом та хвилюваннями.
• Зараз не час фокусуватись на вивченні нового матеріалу. Заняття мають бути орієнтованими на повторювання – це буде ефективніше.
• Варто уникати негативних оцінок та великих за обсягом домашніх завдань. Натомість слід створювати для учнів ситуації успіху, позитивну мотивацію, хвалити їх.
• Ставтеся з розумінням до дитячої розсіяності, неуважності та інертності під час онлайн уроків.
• Не забувайте про загальні правила дистанційного навчання та гігієну користування гаджетами. В умовах інформаційної війни педагогам важливо розвивати в учнів критичне мислення та разом вчитися перевіряти інформацію, розпізнавати фейки, маніпуляції, аналізувати різні точки зору.
• Вчителі мають підбадьорювати дітей, а не залякувати негативом під час уроків. А відволікатися варто лише на підтримку та турботу, а не на актуальні новини.
• Навчання у такий складний час – це новий виклик для педагогів, але знайте, що безумовна любов до дітей та підтримка допоможе стабілізувати психологічний стан дитини.
• Говоріть із дітьми про емоції та почуття. Приділяйте час розвитку емоційного інтелекту.

Пам’ятайте, якщо ви зауважили, що ваш учень надто тривожний, плаксивий або агресивний, одразу зверніться до психолога школи для подальшої психологічної підтримки дитини. 

Вже понад 300 днів маленькі українці страждають від повномасштабного вторгнення ворога, дорослі усіляко намагаються їх врятувати, захистити і пояснити, що відбувається з рідною землею. Як знайти правильні слова і поговорити з дитиною про війну, Укрінформ запитав у відомої дитячої психологині, письменниці, авторки освітніх проєктів для батьків, вчителів, медиків та психологів Світланою Ройз.

1. У будь-яких випадках ми говоримо правду. Тому, що дитина орієнтується не стільки на наші слова, скільки на наш стан, на наші невербальні сигнали.
2. Не дивимось з дитиною новини, встановлюємо обмеження «батьківський контроль» на ґаджети, контролюємо, як і що ми говоримо, коли дитина поруч. Бо зараз у дорослих та дітей є ризик вторинної травматизації від новин.
3. Говоримо коротко, добираючи слова, в залежності від віку. Дивимось на реакцію дитини. Можливо, питаємо, що б тобі важливо було знати?
4. Розповідаємо: Зараз йде війна. росія напала на Україну. Ця війна йде вже вісім років. Але останні 9 місяців ми всі її переживаємо. Нас захищає ЗСУ і майже весь світ нас підтримує (можна перерахувати країни – ця інформація додає відчуття сили). З кожним днем нам приходить все більше допомоги. Наші ЗСУ сьогодні змогли розбити стільки танків, стільки літаків (краще не вказувати на загиблих людей). Не розповідаємо подробиць, відповідаємо на питання.
5. Пам’ятаємо – чим більше тривоги – тим більше потреба в інформації.
6. Кожну розмову супроводжуємо фразами про те, як саме наша дитина проявляє свою силу і завершуємо словами про надію, про нашу віру в Перемогу.
7. Кожну розмову завершуємо пропозицією дій. Будь-яка дія, можливість хоч на щось вплинути – буде внеском в стресостійкість: - А хочеш зробити листівку, записати привітання, намалювати малюнок, вигадати вірш чи записати пісню, зробити іграшку чи смаколик на аукціон, помолитись, (будь яка дія, яка цікава і по силам дитині).
8. Говорити, як дитина проявляє силу: Я бачу, як тобі буває страшно, чи як ти сумуєш, але ти тримаєшся як справжній супергерой – супергероїня. Ти так швидко\красиво\сильно це робив. А пам’ятаєш, як ти допомагав\допомагала? А що ми будемо робити після Перемоги?
9. Важливо пам’ятати – наголошувати – ніхто з нас не винен в тому, що сталося. Винні – росіяни. Діти часто відчувають провину, навіть більше, ніж дорослі. Часто вони кажуть – а це сталося, тому що я погано себе поводив? Нам важливо бути дуже обережно з почуттям провини – хоча б не підсилювати її (словами – «ми заради тебе…»).
10. На загальноукраїнському дитячому телеканалі «ПЛЮСПЛЮС» ми робили серію мультфільмів «Добро завжди перемагає» - можна разом із дитиною переглянути, а потім обговорити.

КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ В ОСВІТІ

  Події останніх місяців в черговий раз поставили питання про створення системи психологічної допомоги в надзвичайних ситуаціях.

  Неминучий наслідок екстремальних ситуацій - руйнування базової потреби людини - потреби в безпеці, порушення стабільної картини світу. Це призводить до тяжких відстрочених наслідків: невротизації, депресивних станів, втрати віри в себе, втрати перспективи - і багато в чому визначає подальшу долю не лише однієї конкретної людини, а й цілих соціальних груп.

  Особливе місце в системі психологічної безпеки займає інформаційно-психологічний аспект, пов'язаний з формуванням масової свідомості населення. У певному сенсі система освіти, так само як і засоби масової інформації, впливає на психологічний настрій суспільства, оскільки вона формує у дитини систему ціннісних орієнтацій, відчуття захищеності і перспектив розвитку особистості.

  Кризові ситуації вимагають від людини величезної внутрішньої роботи. Різного роду стресові реакції змушують активізувати всі ресурси особистості, що відстоює свої колишні можливості, реалізацію життєвих задумів. Як правило, через деякий час після події більшість потерпілих в екстремальній ситуації думають, що життя стало більш невизначеним  і напруженим. Загальна нестабільність породжує почуття невпевненості не тільки в завтрашньому дні, а й у власних силах. Заглибленість у власні проблеми не залишає часу і сил на розуміння потреб близьких людей, що призводить до дисгармонії у взаєминах. Саме відчуття неможливості що-небудь змінити без сторонньої допомоги приводить багатьох постраждалих у надзвичайних ситуаціях до психолога.

  Психологічна допомога, що надається в кризових або надзвичайних ситуаціях, має свої особливості, пов'язані з тим, що, по-перше, людина, яка звертається в службу, знаходиться в стані емоційної напруги, збудження і, по-друге, контакт з клієнтом може, виявитися єдиним. Ці особливості диктують методи і прийоми роботи

  Важливо пам'ятати про те, що в кризовій ситуації відбувається розрив цілісності людини на всіх чотирьох рівнях прояву : пізнавальному, рольовому, соціальному і особистісному.

1)Пізнавальний розрив виявляється в нерозумінні того, що відбулося (Що трапилося?).2) Рольовий розрив можна розглядати як нездатність потерпілого виконувати свої функції в сім'ї і на роботі або навчанні  (Що робити?). 3)Соціальний розрив - віддалення від сім'ї і друзів (З ким бути?). 4)На особистісному рівні розрив характеризується як нездатність усвідомлювати те, що відбулося фізично або емоційно. (Що маю, що залишилося?)

  Як можна подолати ці розриви? Насамперед необхідні:

• інформування, пояснення, осмислення (ці кроки спрямовані на подолання пізнавального розриву);

• знаходження і пропозиція будь-якої ролі з метою мобілізувати її активність (ліквідація рольового розриву);

• допомога в знаходженні контакту і підтримки (усунення соціального розриву);

• визначення того, що не змінилося (особистісний розрив).

  Психологічна травма може змінити уявлення дитини про світ і про себе. Під загрозою опиняються відчуття стабільності та безпеки світу. Реакція дітей на травматичну подію залежить від ситуації, віку дітей, їхніх психологічних особливостей, навичок опанування кризових ситуацій. Дитина може переживати необгрунтовані страхи щодо майбутнього, може виникнути розлад сну, вона може навіть захворіти.

  Кризовій ситуації часто можна запобігти, створивши здорову атмосферу в освітньому співтоваристві, залучаючи учнів до творчої, продуктивної діяльністі, що є незамінним засобом щодо запобігання деструктивних явищ в школі.

  Вчителі та персонал також мають відновити самоконтроль, можливості опанувати  власні почуття, тривоги, реакції на кризу. Консультування та тренінги бувають настільки ж доречні й необхідні дорослим, як і дітям. Для учнів у разі необхідності повинна бути передбачена можливість як короткострокового, так і довгострокового консультування після кризової ситуації. Слід допомогти постраждалим і членам їх сімей повернутися в шкільне середовище .

  Вчителі можуть допомогти учням справитися зі своїми реакціями на кризову ситуацію за допомогою різних форм діяльності в залежності від віку дітей. В таких випадках ефективним є поширення пам'яток про надання допомоги постраждалим серед учнів, батьків, персоналу освітньої установи (додаток 1).

  Для молодшого шкільного віку рекомендується гра, що є невід'ємним засобом вираження почуттів і переживань дитини; використання ляльок (діти часто більш вільно відгукуються на питання ляльки, більш відкрито розповідають про події і про свої власні почуття); групова дискусія, елементи арт-терапії; читання вголос; активні ігри. У більш старшому віці, в середній школі, можуть застосовуватися арт-терапія, рольове моделювання, тілесно-орієнтована терапія, танцювальна терапія.

  Існують різні підходи і методи психопрофілактики стресогенних розладів. Їх ефективність багато в чому визначається індивідуальними особливостями особистості. Перш за все, необхідно освоїти методи психологічної саморегуляції.

  Існують різні методи та модифікації методик саморегуляції. До їх числа можна віднести як окремі прийоми, так і комплекси систематизованих вправ (аутогенні тренування, медитації).

  В групу окремих прийомів включають:

• ритуальні дії (щоденні дії, які залишаються незмінними всупереч зміненим умовам);

• самосповідь (ведення щоденника, складання автобіографії тощо);

• самопереконання;

• самопідкріплення .

  Телевізор, радіо, газети - інформаційні служби, які давно стали невід'ємною частиною сучасного життя. Якщо раніше люди не бачили далі своєї околиці, знали лише про життя найближчих сусідів, мали туманне уявлення про те, що відбувається в іншому місті, а тим більше в іншій країні, то тепер вони можуть стежити за подіями в світі. Вони, правда, не приймаються людьми близько до серця, іноді здаються не цілком реальними, на відміну від того, що відбувається безпосередньо з кожною людиною, з його рідними, друзями, на його власній вулиці.

  Але трагічні події, що мають місце зараз, ніби зміщують ракурс сприйняття, ступінь реальності раптом зростає, пробуджуючи страхи, викликаючи гнів. Висвітлення цих подій накладає особливі зобов'язання як на ЗМІ, так і на глядачів, слухачів, читачів. Багато людей сприймають цей біль як свій власний. Вони проводять дні біля екранів, не в силах пропустити жодного випуску новин, а потім, не в силах впоратися зі сльозами, почуттям спустошеності, страху, засипають тільки з ліками. Діти, надивившись телевізор разом з батьками, починають боятися ходити в садок, школу, не хочуть відпускати батьків на роботу. У більшості з них сон стає більш тривожним, настрій похмурим, обтяженим. Щоб уникнути подібних реакцій, необхідно дотримуватися деяких правил особистої безпеки:

1. Заохочуйте людину розповісти вам  про її  почуття.

2. Не чекайте, що чоловік буде справлятися з травмою краще, ніж жінка.

3. Говоріть потерпілому про свої почуття і ваші жалі у зв'язку із подією.

4. Нагадуйте, що переживання цієї людини цілком нормальні.

5. Не намагайтеся запевняти, що все буде добре, - це неможливо.

6. Не намагайтеся нав'язувати свої пояснення, чому все сталося.

7. Не кажіть потерпілому, що ви знаєте, що саме він переживає. Ви не знаєте цього.

8. Будьте готові взагалі не говорити. Потерпілому може бути достатньо того, що ви поруч.

9. Говоріть вашим друзям і родині про свої почуття. Пам'ятайте, що, хоча ви самі і не були жертвою травми, допомагаючи потерпілому, ви можете теж виявитися травмованим.

10. Говоріть вашим друзям і родині про ті незвичайні фізичні відчуття, які можуть бути пов'язані з вашою роботою.

11. Не бійтеся, якщо потерпілий просить про більш дієву допомогу - наприклад, звернення до професіонала. І вдавайтеся по необхідності до такої допомоги самі.

12. Намагайтеся не проектувати ваші власні почуття на те, що відбувається навколо. Кожен переживає  чужий біль по-своєму.

13. Не бійтеся питати, як людина справляється з травмою. Але не ставте питань про деталі травми. Якщо вже людина говорить про це, слухайте її. Найліпше - слідувати за нею.

14. Не складайте ніяких планів відновлення для потерпілого і для себе.

• Обмежити перегляд новин (це важливо не тільки для дитини, але і для дорослих).

Розгорнута засобами масової інформації навколо події кампанія може бути сама по собі травматичною. Дошкільнику не варто дивитися новини (та й молодшому школяру це робити зовсім не обов'язково). Якщо старша дитина дивиться новини, дивіться разом з нею, дайте їй можливість поділитися з вами тими почуттями та думками, які у неї виникають, підкажіть в разі необхідності, як можна впоратися з виниклим занепокоєнням. Будьте поруч. Для отримання новин краще використовувати радіо - зорові образи можуть бути особливо важкими для дитини.

• Стежити за новинами один-два рази на день цілком достатньо, щоб бути в курсі подій. Постійний перегляд новин може просто вивести з ладу людину, для якої небайдуже горе іншої. Звичайно, коли болить душа за когось, хочеться знати кожну хвилину, що відбувається, чи є нарешті якісь зміни. Однак пам'ятайте, що є й більш дієві форми співпереживання. У вірменській мові є приказка, яку на російську мову можна перекласти як: «Я візьму твій біль на себе». Ви можете здати кров, направити матеріальну допомогу. Багато в чому саме наші дії, наша активна увага і розуміння допомагають постраждалим відчути, що вони не самотні, та й нам самим зрозуміти, що ми не безпорадні, що ми потрібні.